Після деокупації тисячі гектарів полів виявилися замінованими. Протитанкові міни, нерозірвані снаряди, касетні боєприпаси — усе це залишилося там, де раніше вирощували хліб. Сьогодні сюди повертаються аграрії. Не тому що стало безпечно. А тому що інакше не можна.
Поле як лотерея зі смертю
Навіть після роботи саперів повної впевненості немає. Розмінування — процес тривалий і дорогий, і часто очищаються лише основні ділянки. Решта — ризик, який фермери беруть на себе.
Трактористи виходять у поле, розуміючи: під колесами може бути міна. Іноді техніка підривається. Іноді боєприпаси знаходять просто під час посівної.
«Працюєш і дивишся не лише на землю, а й на кожен метр перед собою. Помилка тут — остання», — кажуть аграрії.
І саме цей ризик сьогодні безпосередньо впливає на те, скільки коштуватиме їжа для українців.
На тлі війни в Україні вже фіксується зростання цін на овочі, фрукти та базову агропродукцію.
За оцінками Національний банк України:
- овочі подорожчали в середньому на 15–25%
- фрукти — на 20–30%
- окремі позиції у пікові періоди — до 40%
При цьому виробництво скорочується:
- овочі — мінус 11,5%
- фрукти та ягоди — мінус 11,1%
- картопля — мінус 3,4%
Причини — комплексні: скорочення посівних площ, нестача робочої сили, дорога логістика та погодні аномалії.
Особливо критичним фактором став минулий сезон: південь України пережив посушливий рік, а вартість поливної води для аграріїв сягала фактично «космічного» рівня. Для багатьох господарств зрошення стало або вкрай дорогим, або взагалі недоступним, що напряму вдарило по врожайності.
Ціна ресурсу: паливо, техніка та виживання
Окремий удар по аграріях — зростання собівартості.
За час війни суттєво подорожчали:
- паливо
- запчастини та обслуговування техніки
- добрива та засоби захисту рослин
- електроенергія та водопостачання для зрошення
У ряді випадків витрати на виробництво зросли на 20–50%, а за окремими позиціями — ще більше.
І саме на півдні це навантаження посилюється додатковим фактором — ризиком роботи на потенційно замінованих полях і високою вартістю води.
Миколаївські аграрії проти інфляції
Але навіть у таких умовах аграрії Миколаївщини намагаються втримати ситуацію.
Багато фермерів свідомо працюють із мінімальною маржею, а іноді й «у нуль», аби продукція залишалася доступною для українців.
Вони скорочують власний прибуток, оптимізують витрати, домовляються з постачальниками та торговими мережами — лише щоб ціни на полицях не зростали ще швидше.
Фактично вони беруть на себе частину інфляційного удару — попри зростання собівартості, посуху та щоденні ризики.
Аграрії як другий фронт
Для фермерів це вже не просто бізнес, а питання стійкості країни.
Якщо не засіяти поля — не буде врожаю. Не буде врожаю — не буде їжі.
В умовах війни продовольча безпека стає стратегічним фактором.
Аграрії Миколаївщини фактично працюють на другому фронті — без бронежилетів, але з тим самим рівнем ризику.
Вони сіють під загрозою, щоб за кілька місяців на полицях магазинів в Одесі, Києві та інших містах залишалися доступні продукти.
Ціна посівної — життя
Миколаївська область залишається однією з найбільш замінованих територій України.
Випадки підривів сільгосптехніки трапляються регулярно. Іноді страждають люди.
Але фермери все одно виходять у поле.
Без гучних заяв. Без зайвого пафосу.
Тому що це їхня земля. І тому що за ними — країна.
Повернення життя
Попри небезпеку, регіон поступово оживає. Там, де ще нещодавно були позиції та обстріли, знову з’являються сходи.
Зелені смуги пшениці — це вже не просто врожай. Це знак того, що життя повертається навіть туди, де під землею все ще лежить війна.
І поки сапери очищають землю, аграрії роблять свою роботу — сіють майбутнє.
